Вiрш Уляни Кузь

Мені приснився дивний сон.

Такий  незвичний і тривожний.

Спочатку був лиш світлий фон.

Та щось було не так, не добре.

 

Я бачила зелене місто

І вітер дув мені в лице

Гуляли люди, грались дітки.

Та щось було не так як все.

 

Мене щось раптом підняло…

І понесло кудись далеко.

Внизу побачила я то

Від чого стрепенулась з жаху.

 

Будівля вся тріщить, палає,

А в небі чорний-чорний дим.

Навколо люди: «Боже правий».

Над ними смерть з вінком страшним.

 

Мені хотілося кричати

І кинуло в холодний піт.

Тікати треба вам, тікати

Із того пекла чим скоріш.

 

Прокинулась, пішла умилась,

Лягла, лежу, заснула, сплю.

І знов картина ця з’явилась…

Покрите місто в чорну тьму.

 

І вже не бігають тут діти,

Навколо зовсім ні душі.

Пусті будинки, биті вікна,

Забуте місто у вірші.

 

Зайшла в якийсь будинок сірий,

Давно забутий вже всіма.

Напевно вже роки спустілий

Та чула ніби не сама.

 

Я озирнулась, подивилась,

Та ні, нікого тут нема.

Аж раптом лялька така мила,

Така красива і чудна.

 

У капелюшку, синьоока

Дивилась так немов жива.

Мені хотілось заридати:

«За що? За що така біда?

Чим провинилися солдати?

За що їм смерть така страшна?»

 

Я вибігла з будинку в поле,

Тікала, стільки було сил.

Не повернуся я ніколи

У місце ізотопних жил.

 

Прокинулась в сльозах, трусилась

Й повторювала ці слова:

«Якби могла, я б все змінила!

І станція була б ціла!»

 

Кузь Уляна

 3 група, І курс, Фармація


Comments