Вiрш Пазинюк Анни

Вже рясним квітом зацвіли сади,

І різнобарв’ям вкрилася земля,

І стало чути гомін череди –

Прийшла весна зі співом солов’я.

Але від вибуху хитнулася калина,

І стало вогняним небо зоряне.

Злякалася й заплакала дитина.

Ніхто не знав,що лихо нагряне.
Ти крок назад ступити вже не можеш:

Тікають сотні,тисячі родин.

Загинути сьогодні може кожен,

Живим залишитись – лише один.

І біль, і страх, і сльози на обличчі

Закрий же очі і тікай щосили.

Тебе ніхто сюди вже не покличе -

Туди, з любов’ю де тебе ростили.

Чому стоять похмурі ці будинки?

І тільки вітер серед них гуляє.

Розносить небезпечні порошинки,

Тому цю зону люди оминають.

Чому тривожно в цій страшній пустелі?

Вночі не чути плачу немовлят,

Не пахне хлібом у пустій оселі,

Не лине дзвінка пісенька дівчат.

І лиш заплакані віконця

Немов уголос промовляють:

«Най люди всі шанують сонце

Й про наше лихо пам’ятають!»

   

      Пазинюк Анна

1 група, 1 курс, Фармацевтичний факультет

Comments