Вiрш Вiталiя Моспана

Біда не приходить одна

 

26 квітня, рік 86, година перша ночі,

Син мій не спить, ще навіть не заплющив очі!

- «Синочку, спи, тобі рано вставати,

Це кажу тобі я, - твоя рідна мати.

Тобі завтра до школи, ти в мене ще маленький,

Синочку, засинай, прошу тебе рідненький!»

А син заснути все не міг, хоч як він не старався.

Він сильно же за батька хвилювався,

Розпитував коли тато прийде додому

Й зрушить журбу однотонну.

- «Голубчику, не бійся, тато повернеться,

Ти засинай, тобі тато просниться!»

Минуло хвилин з двадцять, а батька все немає…

- «Мамо, мені страшно, в мене серце калатає!»

А мати теж не менше сина хвилювалась,

Але вона все не здавалась.

Чекала чоловіка як ніколи,

І син чекав, хоч завтра йти до школи.

Не знав  ні син, ні мати,

Що чоловіка, батька більше не побачать,

Не прийде він уже  додому

І покотяться сльози на лиці блідому.

Тут раптом, через 3 хвилини –

Неочікуваний вибух в себе все поглинув…

Взірвавсь реактор в Прип’яті глухому,

Це лихо стало кожному відомо.

Настав вже ранок, ніч минула,

На ввесь світ біда поринула.

Там смерть життя косила,

Допоки в тілі була сила.

Тяжко було покинути дім,

Аби залишитися живим.

Не всі переїжджали,

Багато хто на місці помирали.

Ой тяжко було матері і сину,

Без батька син на половину сирота!

Він бідний опромінення зазнав:

- «Матусю, мамо! Мені тяжко говорити.

Скажи, матусю, а мені ще довго жити?

Ой, мамо! Як же я стомився!

Ти знаєш, мамо, мені тато снився!

Він говорив, що скоро будем разом,

Що добре там йому, хоча сумує часом.

Та жити краще, опромінення нема,

Матусю, будеш ти сама…»

-«Голубчику, синочку, не кажи такого!

Я за тебе молюся Богу!

Будеш ти ще довго жити,

Я прошу, нетреба тужити..!»

А сину гірше все ставало,

І раптом його серце стало..!

О, як же плакала вона –

Нещасна, бідна і сама. 

 

Моспан Віталій

2 група, 1 курс, Спеціальність «Фармація»

Comments